Сьогодні День Пам’яті Неймовірної Жінки, В Трагічній Долі Якої Відобразилися Жахіття Совkа З Усіма Можливими Тортурами, Що Нівечили Душу І Тіло

Сьогодні день пам’яті неймовірної жінки, в трагічній долі якої відобразилися жахіття совєтської доби з усіма можливими випробуваннями і тортурами, що нівечіли душу і тіло. Та вона, як і Україна, не скорилася — вижила там, де це здавалося неможливим, і при цьому зберігла свою гідність та добре серце.

МАРІЯ (МАРІЕТТА) КАПНІСТ — українська акторка, яка зіграла у понад 120 художніх фільмах, створивши яскраві незабутні образи. Напевне, хтось впізнає в ній Наїну з «Руслана та Людмили», Ізергіль з «Табір іде у небо» чи Відьму з одноіменного фільму….
Але графиня з роду поета Василя Капніста і пра-правнучка легендарного кошового отамана Івана Сірка опинилася на омріяній сцені майже наприкінці свого життя — змучена, постаріла, з відбитком пережитих страждань. До того у неї було неймовірне, ніби важкий драматичний фільм, життя.

Марія народилася 4 квітня 1914 року у заможній дворянській родині, була наймолодшою з п’яти дітей і мала все — гувернанток, найкращих вчителів, шикарний особняк в Судаку на 70 кімнат і прекрасні перспективи, позаяк була розумною і вродливою. Однак у сім років її дитинство трагічно закінчилося з безцеремонним вторгенням в дім та в життя її родини чекістів…

Далі були розстріли її рідних комуністами, переслідування, неможливість навчатися омріяній нею акторській справі через дворянське походження. Потім через відмову відомому збоченцю Берії — два десятки років концтаборів…

Там, в нелюдських умовах, при постійних знущаннях та тортурах, які вона дивом пережила, вона не втратила себе, свою гідність та людяність. Сила духу та витривалість цієї тендітної українки вражає — в тих нелюдських умовах вона змогла народити дочку, хоча всю вагітність її піддавали жорстоким тортурам, про які навіть читати нестерпно. А ще — кохання всього життя, яке змушувало, зціпивши зуби (доки вона їх мала), терпіти усі муки, і якого зрештою вона сама зреклася…

Після заслання Марія Капніст приїхала до Києва. Вже немолода, побита життям та радянською системою, позбавлена усього жінка мала розпочинати життя заново, з нуля. Ночувала на вокзалі чи в парку, іноді — в телефонній будці, на їжу заробляла як двірничка.

Про кіно та сцену, напевне, вже і думок не було, хоча замолоду їй пророкували блискучу театральну кар’єру. Ще б пак — з її красою, шляхетністю, породою та талантом! Але тепер, наприкінці 1950-х років, це, здавалося, була вже зовсім інша жінка — змучена, згорьована, з загостреними до страшного рисами обличчя, запалими очима…

Та якраз в цих очах і зберігся вогонь! Той, що горів в серцях її славних предків. Той, що змушував цілі війська ворогів Сірка відступати…

Той вогонь, що видав її шляхетність та властиву справжнім аристократам силу, які з неї не змогли вибити ні чекісти, ні знависнілі наглядачі в таборах.

Мабуть, саме цей незламний погляд і привернув увагу одного з режисерів кіностудії Довженка.

Не сумніваючись, що перед ним акторка, він спитав жінку у куфайці, в якому фільмі вона знімається, і запросив у свою картину «Таврія». Марія не побоялася і погодилася. Вона вже нічого не боялася. Розповідають, що одного разу під час зйомок вона одним лише поглядом зупинила тигра, з яким не могли впоратися дресирувальники.

Єдине, чого боялася графиня — спуститися в підземний перехід. Після довгих років каторжних робіт на шахтах Караганди це було єдине, що її справді лякало до тремору…

Тому вона завжди переходила жваву дорогу в кілька смуг від кіностудії Довженка між машинами. Одного разу, так перебігаючи дорогу, Марія Капніст потрапила під колеса автомобіля, і тихо відійшла у засвіти в лікарні 25 жовтня 1993 року.

Її історію неможливо читати без сліз, але, прочитавши її, кожен з нас отримує дещо більше, ніж сльози, відчуття суму, співчуття та обурення. Ця історія, як не дивно, дає потужний імпульс до дії, виховання самоповаги, почуття вдячності за життя та бажання жити і боротися за нього. Недарма на родинному гербі графів Капніст чорним по золоту було викарбовано девіз «Sub Igne Immotus» — «Незворушний під вогнем». Марія Капніст залишалася вірною йому до останнього подиху.

Оставьте первый комментарий

Оставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.


*